«Нам потрібні якісні мотиваційні стратегії, якщо ми хочемо,
щоб люди ставали успішними, а громади заможними»
– інтерв'ю з Андрієм Якимівим
Андрій Якимів, фундатор компанії IQholding, кандидат економічних наук, доцент кафедри управління проєктами Національного університету «Львівська політехніка». Фахівець з більш ніж 20-річним досвідом підприємництва, тисячами успішно реалізованих проєктних рішень. Співпрацював з органами державної влади, міжнародними організаціями, українськими та іноземними компаніями.
На зустрічі у Sense Hub Lviv говорили про досвід реалізації проєктних рішень у сфері практичної освіти для державного сектору, соціальних служб; успішні реалізовані кейси у сфері проєктного менеджменту, девелопменту та інвестиційного консалтингу; а також чи можлива співпраця та партнерство з державою.
Андрій ділився власними досягненнями, рішеннями, здобутками, невдачами і роздумами з приводу багатьох речей.
Інтерв’ю з підприємцем Андрієм Якимівим, відкриває серію зустрічей у рамках проєкту “Книга змін” у Львові. Вела розмову Роксолана Токарська.
Андрію, розкажіть хто ви, чим зараз займаєтеся?
Останні 20 років беру участь більше у підприємництві та сфері бізнесу, хоча свої перші шляхи після університету я почав долати у напрямку науки. Це аспірантура, захист кандидатської дисертації. Зараз бачу, що моя наукова діяльність переплелася з підприємницькою. Для мене це стало віддушиною, певною самореалізацією як науковця і як освітянина. В той же час – стало викликом. Чи можна бути успішним в цій сфері науки, так само як і в бізнесі. Саме цим досвідом я хотів би тут поділитися.
Протягом 5 років я мав можливість працювати в стінах Львівської міської ради, був депутатом одного скликання. Також був дотичний до низки громадських організацій і формувань. Це були: Асоціація молодих науковців “Інтелектуальне лідерство”, Клуб підприємців Львівської області, Міжнародний центр впровадження програм ЮНЕСКО, Благодійна фундація “Зміни заради майбутнього” і Обласна асоціація місцевих рад “Ради Львівщини” Львівської обласної ради, де я був виконавчим директором. За фахом я економіст, моя сфера інтересів – це інвестиційний менеджмент, управління проєктами, друга вища освіта – юридична. Хоча математика, цифри і економіка мені ближчі.
Почнемо з масштабного всеукраїнського проєкту, коли ви з командою проводили бізнес-тренінги для державного сектору, а власне для соціальних служб. Для чого ви це робили? Як покращився сервіс і кому це треба?
Це був перший досить вагомий старт в бізнесі, саме бізнес-проєкт. Хоча він прийшов до нас несподівано. Після закінчення університету ми з друзями шукали, де себе реалізовувати, і вирішили – однозначно підприємництво. Поштовхом до цього стала участь у річній стипендіальній програмі Лейна Кіркланда, фундація Фулбрайт в Польщі, яку я виграв у 2002 році. Тоді Польща була тим містком, де вихідці із пострадянських країн могли отримати інший рівень пізнання. До нас постійно приїздили лектори світового рівня: міністри, американські сенатори, громадські та політичні лідери. Нам відкривали можливості доступу до будь-якої інституції для дослідницьких пошуків. Я бачив, які зміни відбувалися в Польщі під час вступу до Євросоюзу і, відповідно, увесь пласт реформ, який вони пройшли впродовж 90-х. Для мене це стало досить знаковим переосмисленням. Я почав бачити добрі приклади у низці польських міст, і, повертаючись що два тижні до Львова, — став розуміти, що в нас величезний потенціал.
Наша перша спільна інвестиція з двома партнерами була по 100 доларів. Ми інвестували в нашу першу консалтингову фірму «AnDar Service».
Ми стартували у 2003 році й почали продавати свої знання, бо нічого іншого у нас не було. Все, що вміли і знали теоретично-практично, ми хотіли дати в послугах на ринок: обслуговування бізнесу, консалтингові послуги, бізнес-планування, маркетингові послуги, реєстрація торгової марки, система сертифікації ІSО.
За рік до нас звернувся керівник районного центру зайнятості (на той час Залізничний центр зайнятості). Він вирішив залучати сторонніх експертів і фахівців, які б могли комунікувати із соціально вразливою категорією населення; надавати нові можливі знання, ідеї, сенси, навчання і рішення. Він запропонував нам підготувати таку програму в рамках тренінг-семінару.
Так я прочитав свій перший 4-годинний тренінг-семінар “Як започаткувати власну справу, або формула успіху для підприємця”. Звичайно, це не було те тренінгове навчання з усіма атрибутами та інструментами, які ми знаємо сьогодні. Поступово нас почали залучати до інших заходів, зокрема “Ярмарка кар’єри», де ми стали розвивати свою тематику: ефективні способи пошуку роботи, як писати резюме, самопрезентація, співбесіди — тобто, допомога людям, тимчасово безробітним, шукати можливості самореалізації. Для цього напрямку соціальних служб за два роки ми напрацювали більше 100 тренінгових навчань для підприємців, безробітних, роботодавців, людей з інвалідністю, молоді та жінок.
І що було найцікавішим, чому бізнес-проєкт?
В житті часом трапляються люди, які певною порадою, думкою, тезою, просто якимось скеруванням, підштовхують до розуміння чогось чи якоїсь дії. Так я зустрівся на каві з товаришем, який працював у сфері роздрібної торгівлі, і ми почали говорити про масштабування.
Він запитав: “Чим ти займаєшся?”. Я кажу: “Ми починаємо більше входити у сферу практичної неформальної освіти, вже почали працювати і для комерційного ринку, почали робити корпоративні тренінги з різних тем для бізнесу”.
В цей час це було пусте поле для діяльності. Були досить нечисленні експерти, яких компанії залучали до роботи і розвитку власного персоналу. І була дуже вузькоспеціалізована тематика відкритих тренінгів, пов’язана із законодавством, бухгалтерським і податковим обліком тощо. І для нас відкрити перший масовий, публічний тренінг з лідерства чи самореалізації — це було щось неймовірне.
В нього була ключова фраза: “Андрію, скільки ти реалізовуєш своїх тренінгів на рік?” Я кажу: “десь 400” (це був 2006 рік). Він так подивився, розказав свою історію і каже: “Тобі треба робити 10 тисяч на рік”. Ми попили кави, я вийшов, і в мене засіла та думка: “10 тисяч, 10 тисяч, масштабування”.
Так я почав будувати комунікації, шукати контакти серед людей, які могли б допомогти мені масштабуватися. Цей шлях привів нас до Києва. Ми зробили презентацію у Міністерстві соціальної політики і праці — і нам одразу віддали в роботу 10 областей.
Кошти виділялися на різні сфери: на започаткування своєї справи, на випадки допомоги в безробітті, на проведення різних інформаційних заходів. Це була системна робота владної вертикалі, націлена на те, щоб формувати ринок праці, зменшувати безробіття, стимулювати розвиток робочих місць тощо. Після дискусій і обговорень ми почали співпрацю і вже через рік провели майже 10 000 тренінгів.
Ми дуже активно працювали: і зі службами зайнятості, і з державними органами, і з корпоративним сектором. Ми досягли результату 38 тисяч тренінгів впродовж 15 років, а це є аудиторія більше 700 тисяч осіб. Це покриття 19 областей, враховуючи кожен районний центр. Більше 170 тренерів-консультантів, які стали спільнотою команди. І, якщо не помиляюся – 10 регіональних неформальних представництв. Ми не мали численних офісів чи дирекцій. Вся комунікація з командами була побудована в форматі партнерства
та організовувалися дистанційно.
Наша кількість тематик сягнула понад 300 тем. Також ми запропонували рішення для людей, які виходять із закладів позбавлення волі. В межах країни служба зайнятості визначила, що в останній рік перед звільненням треба дати людині можливість інтегруватися в суспільство. Наші тренери їздили у в’язниці, проводили тренінги, зустрічі, консультування. І це для мене є досить важливим тому, що це є трошки наслідування доброго, поради, приклади сенсів, менторства, допомоги тощо.
У 2012 році в рамках Корпоративної школи тренерської майстерності ми зібрали кращий досвід наших тренерів і упорядкували один з перших посібників в Україні “Основи тренерської майстерності”. На початку я говорив, що освіта і наука для мене можуть бути такими ж успішними, як бізнес, і можна себе в цьому реалізувати. І я є тим прикладом в освітній сфері: коли ти працюєш, можна досягнути досить гарних фінансових результатів. Якщо ти виходиш з гарною новаторською і сміливою ідею, ти створюєш цілий новий пласт того, чого раніше не було і що може стати фінансово прибутковим.
Тобто, головне — ідея, а не гроші?
Якщо говорити з позиції управлінського менеджменту, гроші для мене – це ресурс, над яким я замислювався завжди в останню чергу. Ми ніколи не мали на старті проєктів достатньо коштів на їхню реалізацію. Кошти завжди можна знайти.
З того, що ви говорите — це про партнерство. Це люди, які зустрічаються і з якими рухаєш один напрямок.
Наша спільнота і наші люди були якраз найбільшою цінністю. Це наш людський і інтелектуальний капітал, який ми наситили повністю нашою діяльністю.
Чи вважаєте ви себе партнером держави? Взагалі, чи можливе партнерство з державою?
Останнім часом багато говорять про державне і приватне партнерство. Я знаю, що в цьому напрямку вже є прийняті якісь законодавчі документи.
Але тут може виникати питання довіри між державою і тобою, як партнерів — наскільки ви можете інтегруватися в серйозні проєкти і працювати в довгу.
На превеликий жаль, у нас немає послідовності дій. Є часті зміни і персоналізовані рішення, що приймаються людьми, які приходять на певний проміжок часу. І є постійна невизначеність, що буде з твоїм проєктом через 5 років. Після того, як ти заходиш в державно-приватне партнерство, стає питання, чи ти можеш поставитися до нього з довірою.
Як ви думаєте, в нашої країни є стратегія?
Прикро, що у владних структурах присутні люди, які поверхневі в розумінні питань, які потрібно вирішувати. Вони не працюють з позиції стратегії, яка б мала якусь послідовність реалізації, незалежно від перебування особи на посаді. У нас проблеми із формованням державних інституцій. Щоразу після приходу нового очільника, він ставить свої інтереси і своє бачення вище загальнодержавних і національних. Робить реструктуризацію, зміну чи реформу, не доходячи до якогось логічного завершення. Це все збурює і перелаштовує. Приходить нова людина — і починає впроваджувати свої нововведення. Візьмемо до прикладу США. Є вектор спрямованості, якому вони слідують. Тобто апарат державний працює.
Якщо говорити про місцеве самоврядування і про розвиток громад. Тут краща ситуація?
У мене був досить цікавий кейс, коли я півтора року очолював асоціацію місцевих рад при Львівській обласній раді. Тоді якраз завершилися перші етапи децентралізації, пройшли вибори й утворилися територіальні громади.
Я відвідав 80% з 73-х наявних громад у Львівській області, де спілкувався з мерами і місцевим активом про те, що ми можемо запропонувати набір різних заходів та проєктів, які можуть підштовхнути громади до якісних змін. Я був приємно вражений, бо у третині цих громад були гарно вибудувані команди. Питання полягало тільки в наявності необхідних знань. Тобто їм треба було надати менторський супровід, щоб вони могли якісно втілювати зміни у своїй громаді та формувати інфраструктуру для зростання.
Ми започаткували проєкт “Управління знаннями територіальної громади”, працювали з інвестиційною привабливістю територіальних громад. Залучили експертів, почали писати інвестиційні паспорти. Нам важливо було показати додану вартість потенціалу громади, масштаб і де є можливість для інвестування. Чим саме можна зацікавити інвестора. Дуже важливо змотивувати, щоб інвестор захотів інтегруватися в співпрацю і виділив на це гроші. Тому спершу варто працювати з дослідженням потенціалу, дивлячись на ресурси громади.
В наших громадах є проблема — відсутність жодного системного дослідження процесів життєдіяльності. Коли ти приїжджаєш в громаду і починаєш з цим працювати, вони не розуміють для чого їм це потрібно, але вони готові діяти. В результати ми працювали з партнерами і громадами над розробкою стратегій. Інтегрувалися з навчальними програмами Українського Католицького Університету, працювали з напрямком агросектору з USAID і багато чого ще.
У нас навіть була ідея на рівні країни створити проєкт управління знаннями нації. Ми бачили, що якісні проєкти можуть бути мотиваторами для людей, які хочуть самореалізації. Саме тому люди діють і стають успішними. Тут вони отримують мотивацію, віру в свою бізнес-ідею. Дуже складно себе мотивувати, якщо в тебе немає розуміння базових речей. Саме тому у своїх навчальних програмах ми робили акцент на мотивації.
По роботі з Мінсоцполітики ми робили індикативні виміри наших програм, рівень самозайнятості з 14% зріс до 29%. 32% плюс до цього ставали підприємцями, тобто отримували грантові кошти, 80% були життєздатними після року діяльності, кожен другий створив більше двох робочих місць, кожен шостий — більше чотирьох робочих місць.
Ми сьогодні говоримо про партнерство. Які приклади партнерських проєктів надихають?
Це палац Лянцкоронських в місті Новий Розділ, який був придбаний на торгах підприємцем Ігорем Ліскі. І сьогодні в партнерстві з Ганнусею Гаврилів та організацією Спадщина.UA вони якраз генерують проєктне рішення, щоб його не просто відновити і зробити комерційним об’єктом, а міксують ідею суспільного відкритого простору цієї локації. Це справді надихає.
Відомо, що це буде?
Не зовсім. Я був на одній з презентацій і було дуже цікаво. Думаю, їм це все вдасться. Ми зараз працюємо над нашим проєктом “Екопарк “Вишня” біля м. Рудок поруч з палацом Фредрів-Шептицьких. Це єдиний вцілілий палац зі спадщини митрополита Андрея Шептицького. Сьогодні ми допомагаємо, щоб в цьому палаці себе знайшов Український Католицький Університет. Є ідея відновити його в заміську резиденцію Центру митрополита Андрея Шептицького. Думаю, це буде одна зі знакових локацій. Довкола цього палацу дуже сильна і потужна локальна історія. Ми зараз працюємо над великим простором (близько 100 га), щоб зробити мікс такого ком’юніті з різними атрибутами відпочинку, рекреації, культури.
Майбутнє за такими проєктами?
Майбутнє — для таких проєктів, безумовно. Зараз на Львівщині з’являються невеликі розміщення виробничих підприємств у форматі імпакт-інвестування з бюджетом інвестицій від 10 до 20 мільйонів євро. Зараз буде відбуватися змагання за робочий потенціал громад, які б могли дати реалізацію цим проєктам. Найбільшими ризиками сьогодні стає мобілізація і новий закон, який починає піднімати цю проблематику на поверхню. Безумовно ми стикнемося з дефіцитом робочої сили для реалізації таких проєктів. І тут питання теж стратегії.
Ми розуміємо, у якій ситуації сьогодні перебуваємо, у нас виходу іншого тут немає, якщо ми говоримо про соціальну справедливість, але це фактор, над яким треба працювати, тому що міцна економіка, має бути одним з пріоритетів вже зараз, а не потім. Це все треба робити паралельно.
На жаль, в книжці з економіки не пишуть про такі ризики. Тому що ми пишемо зараз історію в тих реаліях, в яких ми є. Які цінності і власні переконання визначають ваш сенс життя?
Віра в Бога – це пріоритетне для мене. Це формує мій світогляд і відношення як до себе, так і назовні. Це, безумовно, моя сім’я, родина. І це моя країна, наша українська ідентичність. Це те, що дає мені певні сенси в тому житті.
А де шукати сенси?
Я писав дисертацію “Формування системи пенсійного забезпечення в Україні”, де була ідея на докторську — Теорія Добробуту Нації. В глобальному контексті розуміння світу.
До речі: перші ідеї соціального забезпечення людей з’явилися на території України. Це наше історичне Подніпров’я. Скіфський мислитель Анахарсій (6 ст. до н.е.) мав великий авторитет у мислителів античності. На нього посилались Арістотель і Ціцерон, Палій і Сенека. Багато правителів того часу посилалися на його праці, як організовувати соціальну політику, дбати про справедливість та добробут. І це треба знати. Кінцева мета кожної держави, це є добробут її нації. Так мало би бути.
І коли ми для себе визначаємо певні критерії власного добробуту, розуміння, якогось середовища, комфорту, життєдіяльності, тих самих кількостей грошей в нашому житті, це нам допомагає віднаходити певні сенси, або мотиватори для того, щоб діяти.
Коли ми працюємо з навчальною програмою і говоримо з нашими магістрами про проєктування бізнесу чи інвестиції, я питаю: “Ви визначили кількість грошей, які мали би відбутися в вашому житті для того, щоб ви себе наповнили в категорії фінансової спроможності і власного добробуту?” 99,9% для себе ніколи не ставили це питання.
Ми часто впрягаємося в марафон життя, не розуміючи, а до якої мети, до якої суми ми маємо дійти. Та коли починаємо рахувати матеріальні речі, а потім комфорт нашої життєдіяльності, ми виходимо на прості, зрозумілі цифри.
Далі ми починаємо осягати, що таке додана вартість, вартість інвестиційних коштів для себе, що таке дисконт, втрата, що таке реінвестування тощо. І це стає зрозумілим шляхом. Далі цілепокладання: де я буду через 10 років, що мене має оточувати. Яким капіталом я маю володіти, якщо ми говоримо, з позиції фінансової спроможності. Якщо поставити собі мету стати президентом, то, напевно, міністром ти відбудешся. Бо найближчі 10 років ти будеш діяти, працювати над собою, формувати комунікації, проєктні рішення для того, щоб дійти до цієї мети.
У вас є партнери в бізнесі? Маю на увазі учасники проєктів чи команда, яка обслуговує?
В кожному бізнесі у нас сформована своя команда. З позиції 20 років, мої друзі, які мають інші бізнеси, але подібні за духом, цінностях і підходах, у нас є відповідальна довіра і ставлення, ми досить швидко можемо об’єднатися в партнерство для реалізації якогось конкретного проєкту, який, наприклад, має життєздатність 3 роки. Це є дуже класно. Безумовно у мене є досвід досить негативних проєктів, які були неуспішними. Тобто, це були якісь наші недорахування. І з партнерами так само було не завжди все рівно. Але це такий шлях, це виклики, з якими треба працювати.
Яких якостей не вистачає українським лідерам, щоб творити зміни в країні?
Треба бути сміливими. Треба мати мужність. Для мене лідерство – це відповідальність, відповідальна дія. Це світоглядність певних речей, які повинні бути притаманні. Якщо ти для себе укладаєш сферу добробуту, до чого ти прагнеш? І ти розумієш, що в тебе є соціальна відповідальність, приходить момент, коли ти готовий віддавати. Кілька людей в моєму житті зробили для мене неформальні речі. Віддали частинку свого буття у формі поради, думки, підтримки, ресурсності. Вони дали мені можливість відчувати, що можу їх наслідувати і робити так само. Якщо говорити про соціальну відповідальність бізнесу, це абсолютно недорого віддавати. Маю на увазі свої знання, свій час, свою участь, свою дію.
В проєкті соціальних навчальних проєктах мені вдавалося залучати дуже висококваліфікованих фахівців у яких гонорарний день їхньої роботи коштував і 1000 доларів. І вони 4 години їхали в Турку на маршрутці, щоб провести для соціально вразливих категорій клієнтів Служби зайнятості майстер-клас за гонорар у 100 доларів. Ніхто не сказав мені ні.
Нам вдавалося залучати в наші проєкти дійсно крутих людей, класних фахівців, бо у них є бажання поділитися. Це гарні приклади для наслідування. В критичних моментах наше суспільство здатне на великі речі. Просто мали би бути якісь певні яскраві міжособистісні приклади наслідування з побудовою взаємодії, які б передавали далі ту естафету. Щоб ми не охолоджувалися і почали це робити на своєму подвір’ї, в своєму під’їзді, в своєму будинку, на своєї вулиці, в своєму місті та країні.