Культура безумовної любові до людини через втілення ідей Вільяма Морріса та філософії Кайдзен: інтерв'ю з Мариною Дяченко

Марина Дяченко – співзасновниця та CEO компанії MANEZH, має 13-річний досвід впровадження системи LEAN, авторка особистого курсу «Кайдзен та корпоративна культура», нещодавно закінчила грантову програму GIZ Partnership Gemany по програмі Fit for Partnership with Germany. Ми поговорили про її меценатський проєкт Morris Space, на який Марину надихнув незрівнянний Вільям Морріс.

Бесіду з Мариною вела Єлизавета Фещенко в рамках циклу зустрічей «Неможливо не робити». Цей проєкт присвячений історіям людей, які окрім основного бізнесу займаються гуманістичними проєктами. 

Марино, запрошую вас представитись і розповісти про себе. 

Я підприємиця, а за покликанням я — лідер-управлінець. У мене середній бізнес, компанія MANEZH, що вже понад 27 років виробляє сонцезахисні системи. З них більш як 13 років ми запроваджуємо систему Кайдзен. Зараз я також активно вкладаю свою енергію в артпростір та кав’ярню Morris Space, меценатський проєкт компанії MANEZH.

Люблю життя, люблю досліджувати себе, щоб ставати більш освіченою, свідомою, щасливою, радісною, вміти заробляти. Займаюсь спортом, люблю баню, збирати гриби, ловити рибу, знайомитися з новими людьми, і не можу без постійного навчання..

Як взагалі народилась ідея створення культурного простору в такий важкий час? Адже ви почали над ним працювати під час війни. Чому саме Морріс став вашим натхненням, а не хтось з українських митців, наприклад?

Насправді, Морріс і цей простір – це відображення моєї жіночої творчої частини. Мені здається, що це моє покликання. Але до нього був доволі довгий шлях: до цього проєкту я йшла десь 25 років, а сформувався він на початку війни. 

Раніше в цьому приміщенні ми продавали жалюзі та штори власного виробництва. Тоді, у 90-х, ми ще займалися вікнами та сонцезахисними системами. Воно у нас знаходилося в центрі міста й завжди виділялося, тому що підхід з красою у нас був завжди і до всього. Мені важливо робити красиві речі.

Навіть коли ми тільки починали бізнес MANEZH з гаража, і ще не знали філософії Кайдзен, у нас в гаражі все було по стандартах Кайдзену: все сформовано, розкладено, підписано. В офісі у нас також був завжди гарний ремонт, гарні меблі. Тобто, краса мене завжди надихала.

Наш перший салон ми створювали з черкаським архітектором Іваном Попелем. Але пройшов час і треба було в ньому робити реконструкцію. Я відчувала, що просто зробити ремонт і продавати ті самі речі – не те, що мені потрібно. Оскільки це був простір по роботі з роздрібними клієнтами, де ти завжди пропонуєш каву, я вирішила зробити кав’ярню. 

Якось в Мілані у 2008 році я побачила вивіску Dolce&Gabbana, а всередині — і ресторан, і кав’ярня, і бар, і люди рухаються якось активно.

Мене зацікавив цей формат. Але я зрозуміла, що треба робити не просто салон або кав’ярню з реалізацією штор. Оскільки мені завжди хотілось ділитися знаннями — я поставила за мету впливати на формування мікробізнесу в нашому регіоні. Коли людина, ремісник, щось починає робити, їй потрібні знання. Я зрозуміла, що буду робити просвітницький проєкт. І я планувала, що мої менеджери будуть додатково ділитися своїми знаннями з мікробізнесом.

Для розвитку ідеї я шукала архітектора. Зателефонувала Ользі Клейтман, яка спеціалізується на соціальних просторах, парках, набережних. Це був 2018 рік. Вона приїхала, подивилась, і потім запропонувала мені почитати більше про Вільяма Морріса. Я зайшла в інтернет, подивилась, хто він. Мені дуже відгукнулась його філософія.

Ми заглибились в цього персонажа: хто він, що він. По-перше, це символічно, це Англія. Вони допомагали нам в перші дні війни, і сьогодні також допомагають. По-друге, у нього є своя лінійка шпалер і текстилю. Він дав старт багатьом молодим талановитим людям, архітекторам, дизайнерам. Він робив книги, додаючи ручну працю. Він був проти індустріалізації, тому що хотів, щоб залишалися предмети, які майстер може робити вручну.

MANEZH так само робить індивідуальні рішення, не шаблонні, складні проєкти. Тобто цінності та підхід до життя Морріса повністю збігаються з моїми та компанії MANEZH. Тому я швидко прийняла рішення і ми почали створювати

Ми довго робили цей проєкт, бо фактично народжували кожну деталь. Коли прийшла війна, наш простір був готовий десь на 90%. Ми його не відкрили, я не встигла підібрати команду та й бізнес зупинився.

Ми почали шити спальні мішки, нарізати каремати, сітки. І паралельно я ще вчилася в магістратурі, де підіймалося питання України, українізації, націоналізації. Я поступово проймалася цією інформацією, досвідом. Це також був мій підготовчий шлях. 

Я прийняла рішення говорити тільки українською і почала занурюватись в наше українське коріння.

Коли була сформована українська нація?

Як вона формувалась?

Пройшло пів року, у MANEZH потроху відновлювалися замовлення. Я вирішила закінчувати формування простору Morris Space і відкриватися. За ті дев’ять місяців, які я завершувала простір, у мене вже чітко сформувалось бачення, що я хочу тут робити.

Тут на мене вплинула Ася Козіна, артдиректорка нашого простору. Ми з нею знайомі більше ніж 18 років. Коли почалася війна, вона повернулася в Черкаси – і ми знову перетнулись на спальниках. Тоді на  MANEZH робили спальники і вкладали в них дитячі малюнки. Наші дітки не встигали малювати, і ми зробили оголошення, що збираємо малюнки. І Ася мені написала: «Марина, це для тебе мої діти малюнки роблять?». Для мене, кажу, і пропоную зустрітись. І так війна нас об’єднала.

Крок за кроком, я завершувала цей простір, і запропонувала Асі керувати арт-напрямком. Ми почали розробляти вечірні навчальні проєкти, пов’язані з філософією, етнологією, історією України, Черкас, образотворчим мистецтвом, музикою, театром.

 І 27 червня 2023 року ми запустили артпростір-кав’ярню Morris Space, де вже зробили акцент на освіту.

У нас є різні події: майстер-класи, лекції. Наші спікери – це самородки у своєму напрямку, професори, доктори наук. Далі у нас з’явилися закриті вечори. Це безплатні благодійні проєкти під назвою «Філософія серця». Зараз ми шукаємо партнерів, щоб робити більше таких заходів. Мені хочеться, щоб якомога більше людей знали про цей проєкт, контактували з такими особистостями, обмінювалися енергією.

Також у нас є смол-токи (small talks), обов’язково з модератором українською та англійською, і лекції, які проходять два рази на тиждень. Теми ніколи не повторюються. Наприклад, Андрій Іванович Темченко (етнолог, дослідник) під наш простір готує кожен раз нову лекцію.

Потім я зрозуміла, що місія, яку ми тут виконуємо – це впливати на формування національної свідомості у людини. Впливати на те, щоб людина по-справжньому почала любити те місце, де вона живе, нашу Україну. Справжнє кохання формується поступово, коли чоловік та жінка більше дізнаються один про одного. Так і нашу країну ми повинні пізнавати. 

Такий собі емоційний зв’язок.

Так, емоційний зв’язок. Люди, які донесли нам цю спадщину – ці музиканти, поети, митці, художники, науковці – хто вони? Зараз важливо це досліджувати, щоб сформувати і відродити справжню любов до країни. І це буде перемогою на культурному фронті.  

Я нещодавно слухала лекцію Владислава Троїцького разом з Сергієм Гайдайчуком, засновником CEO Club Ukraine. Він дуже важливу річ сказав: «Українську мову за кордоном не знають. Через що нам про себе говорити? Через нашу українську культуру». Тобто через український культурний продукт. Але для того, щоб його просувати за кордон, ми повинні його сформувати внутрішньо. Тобто ми самі повинні розуміти, ходити, купувати картини, ходити в театр. Коли ми сформуємо цей продукт, тоді ми зможемо і про Україну говорити на весь світ. 

Важливо, що люди культури можуть це сформувати, але також потрібно, щоб вся українська нація, взагалі всі це розуміли, пишалися тим, що ми українці. Якщо ти їдеш на бізнес-зустріч, ти маєш вміти підтримати розмову. Якщо ти знаєш і українське, і європейське, то зможеш провести якісь паралелі. 

 Я зрозуміла, що через наш простір ми також хочемо підняти рівень поваги до людей мистецтва, культури, науковців. Наприклад, Павло Кретов, філософ, дає не просто філософію, ми аналізуємо і картини, і вірші, і відео дивимося, і фрагменти з фільмів.

Ми даємо нашим викладачам зелене світло на відвідування всіх лекцій. Вони як силові точки в нашому просторі. Спікер читає лекцію, а вони дають зворотний зв’язок з погляду своїх знань. І тут така енергія генерується неймовірна!

Також цей простір цікавий з точки зору народження зв’язків та контактів, тобто нетворкінгу. Він поєднує однодумців, народжує нові партнерські ланцюжки.

На інтерв’ю з Дзвениславою Новаківською ми говорили як культура впливає на лідера. Що це дійсно дуже розширює і впливає на основний бізнес. Ви також це відчуваєте?

Так, я відчуваю, що ці проєкти особисті.  Вони дають більше знань, енергії та впевненості самому бренду, тому що це вже як громадська відповідальність.

У компанії MANEZH завжди була корпоративна культура, і мене цьому ніхто не вчив. Мабуть тому, що цей лідерський поклик – опікуватися людьми, відкривати таланти – йшов ще з дитинства. Я дуже рано почала займатися своєю справою, і я завжди проводила різні заходи. І ця корпоративна культура зараз вийшла за межі компанії MANEZH, щоб власним прикладом впливати на зміни інших. 

У нас в MANEZH красиво, в Morris Space красиво — це притягує, люди приходять до нас, а потім йдуть і щось вдома змінюють, щось у своєму кабінеті змінюють. Макаренко говорив, що простір виховує людину навіть тоді, коли її немає вдома. І тому Morris Space вийшов за межі свого простору. Також ми частково зробили і під’їзд в якому він знаходиться, пофарбували його в білий колір. Там були зелені стіни знизу, щоб не видно було забруднення. А тепер все біле, висить Асіна лампа, книги на обмін, квіти. У нас вітражі по малюнках Вільяма Морріса.

У вас як теорія розбитих вікон, тільки навпаки. Вона просто в негативному сенсі, а у вас в позитивному. Чи багато людей цікавляться? І оскільки це меценатський проєкт, цікаво чи ви плануєте підтримувати локальних ремісників?

Ми вже підтримуємо своїх викладачів. Ми даємо їм можливість виступати в нашому просторі, робимо рекламу і формуємо їх як бренд.

Таким чином ми створюємо інформаційне поле про наших геніальних людей. Наприклад, Станіслав Садаклієв, головний режисер Черкаського драмтеатру ім. Тараса Шевченка, творить як сучасний Лесь Курбас. Ми вже ввели театральні вечори з ним перед виставами. Сьогодні буде лекція з історії з Юрієм Присяжнюком про ментальність українців та її формування. У нас проходять події про композиторів — Віктора Косенка, Мирослава Скорика.

Також у нас була благодійна подія з Мирославою Которович. Вона із роду відомих скрипалів, і ми з нею домовились, що в липні будемо робити закриту подію, присвячену її батькові. У нас є Дарія Соколенко, яка веде лекції про родину Нарбутів, стародруки, Брейгеля та Босха, Потоцького та Пінзеля.

Коли ти починаєш про все це дізнаватися, це внутрішньо дуже сильно розширює, а це розвиток мене як керівника основного бізнесу. Засновник компанії завжди впливає, як буде рухатися бізнес, як створювати команду, які рішення приймати, як рухатися в маркетингу, які підходи до клієнтів обирати. Завдяки внутрішньому зростанню, ти все це трансформуєш.

Цікаво також, що цей проєкт дає бізнесу: тут у мене народжуються інші інструменти управління. Наприклад, у нас є люди, які мають свій мікробізнес і працюють в Morris Space, тому що їх надихають наші сенси. Наш адміністратор, Настя, робить дуже смачні веганські десерти; шеф-бариста Віктор створює мультяшні ролики. Ася продовжує займатися paper art і працює модератором на смол-токах. До речі, ми готуємо закриту подію з нею та Олександром Філоненком.

Якось він приїхав з Анастасією Тарасовою, в якої є лекційний курс про Вільяма Морріса на YouTube, і вона сказала: «Марина, я зрозуміла, що насправді ви відтворюєте філософію Морріса». А Філоненко додав: «Спочатку треба їхати в MANEZH, а потім в Morris Space. Тому що MANEZH був створений по філософії Вільяма Морріса, хоча Марина про нього нічого не знала».

Тому, коли приїжджають знімати відео про Morris Space, ми потім їдемо в MANEZH. Там люди бачать ті самі цінності та якісний підхід до людини, продукту, процесів, технологій. Це Кайдзен, це філософія мислення.

А можна трошечки про Кайдзен? Для тих, хто про це нічого не знає.

Взагалі, це філософія життя. Це дбайливе ставлення до всього та до себе, тому що ти цінуєш час, як і з ким ти його проводиш, навіть про що ти говориш. Це дуже важливо для людини. Тому філософію Кайдзен не можна впровадити, нею потрібно жити. Це постійні зміни, які відбуваються в трьох системах: процесах, технологіях і людях.

Кайдзен – це про вміння рефлексувати, формувати себе зрілою людиною завдяки своєму шляху. Через досвід формується свідомість. 

Наприклад, інструмент «5 чому» корисний при роботі з помилками. Я люблю гарантійні ремонти. Разом з методом «5 чому», вони допомагають знайти кореневу причину проблеми, яка може бути не в виробництві. Вона може бути навіть в бланку замовлення, де треба додати стовпчик додаткової інформації. Об’єкт складний, а цю інформацію чогось, наприклад, конструктор або менеджер не додав. Тобто завдяки помилкам, які виникають, завдяки гарантійним ремонтам, ти постійно досліджуєш. 

Зворотний зв’язок такий.

Так. Тому на початку війни, коли було страшно, ми зібралися на мозковий штурм: що ми можемо робити з того, що маємо? Ага, є швейні машинки. — Шиємо. Хто йде на процеси? Ага, є технолог, є спальний мішок, робимо викройку, ставимо людей. Ага, де економити? Матеріал, наприклад, приходить в плівці — не викидаємо. Пакуємо мішки в плівку, потім відправляємо Новою Поштою. З обрізів тканин плетемо сітки. Якщо ми робили спочатку 20 спальників в день, потім почало виходити 80 мішків в день з тією самою кількістю людей. 

Тобто, ми розбили процес на етапи. І взаємозамінність так само. У нас і в Morris Space, і в MANEZH люди взаємозамінні. Це не значить, що я повинна вміти робити все. Ні. Але, наприклад, управлінець повинен вміти провести співбесіду. Ще важливо, що я впроваджую управління через таланти вже дуже давно. Наприклад, приходить людина по вакансії, і видно, що вона по своєму таланту на іншу позицію підходить. Тут треба її розкрити. Тобто, цей дослідницький підхід в управлінні, в Morris Space, і в житті переплітається. 

Дуже цікаво, я навіть відчула трошки, як у вас енергія змінилась. Ви коли по структурі пішли, енергія така більш прямолінійна. 

Фінансовий директор MANEZH видала свою першу книжку казок для дітей і дорослих в 60 років. Я кажу: «Олено Ростиславівно, зробімо книжку!» –  і вона почала писати. Я запропонувала, щоб до кожної казки були питання. Тому що питання підштовхують людину до саморефлексії. Бо для того, щоби розуміти себе, ми повинні знати всі причинно-наслідкові зв’язки. Потім знайшовся ілюстратор.І от так, крок за кроком, вийшла перша книга із серії «Казки для сміливих».

Я відчуваю, що у вас прямо кузня талантів. Це про правильну енергетичну атмосферу. Ви відкриваєте потрібні сенси. Можливо, людина жила тими сенсами, але не відчувала поштовху до реалізації. Це дуже класно.

Morris Space дає мені, як керівнику, багато творчої енергії і я це впроваджую потім в компанії. Тому ці два проєкти підсилюють один одного. Це частина маркетингової стратегії, просування основного бренду через меценатський проєкт. Я говорю про Morris Space, але за цим стоїть MANEZH, і навпаки. За розвитком компанії MANEZH стоїть також Morris Space.

Дуже цікаво дізнатися, які у вас плани на майбутнє та мрії, можливо, по розширенню або трансформації.

По-перше, я мрію, як і всі, про перемогу. Дуже хочеться, щоб ми здолали цього ворога раз і назавжди.

По-друге, мені дуже хочеться, щоб наша нація стала більш зрілою, щоб ми змогли як українці заявити про себе на весь світ — через дії, через якісні продукти, через виробників і підприємців, щоб багато країн світу хотіло з нами працювати. Щоб ми об’єдналися, подорослішали і не шукали внутрішнього ворога, а подолавши зовнішнього, почали будувати сильну, потужну державу з класними фахівцями, менеджерами, політиками, підприємцями.

По-третє, я хочу, щоб наші системи, які ми розробляємо (а у нас є запатентовані продукти), продавались системно в різні країни світу. Хочеться якийсь крутий проєкт зробити в Америці. Не тільки приватні проєкти, а й особливі, архітектурні. Ми зараз виводимо новий продукт, вітростійкі системи для фасадів, які також плануємо продавати за кордон.

Я мрію, щоб Morris Space став енергетичною точкою культурного руху в Черкасах, яка може об’єднатися з іншими центрами, які також рухаються в цьому напрямку.

І найголовніша моя мета – це навчитися безумовно любити людину. Я подивилася фільм «Кароль. Людина, яка стала Папою Римським» і багатьом розказувала про нього, як він дійсно любив людину, без судження, без оцінювання, без критики. У нього в думках не було стати Папою Римським, але його обрали. І він ніс цей талант, вміння служити людям.

Це шлях до раю, коли ти розумієш себе, розумієш людину незалежно від віку, рівня, статусу. Тому що людина для людини – це неймовірні можливості. Треба йти, складно, але треба діяти. 

Може не виходити, може не вистачати ресурсів, може бути важко, але треба йти. Нічого так не додає впевненості в собі, як такі маленькі перемоги, гарні справи. Добро завжди перемагає зло. Так що будемо грати Моцарта, будемо проводити наші лекції, не скасовуючи їх, навіть якщо квитки не продаються, тому що за цим стоїть дуже потужна моя мрія – впливати на формування національної самосвідомості. 

Розмовляла Єлизавета Фещенко
Записала Світлана Романчук
Фото — з особистого архіву Марини Дяченко