Роль волонтерства та бізнес-спільнот у підприємництві – інсайтами
ділиться Ігор Дулин, власник мережі пекарень «Ваш Лаваш»

Які бонуси може приносити волонтерство? Що необхідно для масштабування бізнесу? Чим зайнятися молоді? Які риси вирізняють успішних людей? 

Щоб знайти відповіді на ці запитання, Роксолана Токарська зустрілась з Ігорем Дулиним, який є власником мережі пекарень «Ваш Лаваш», засновником громадської організації «Добро.Дій» та волонтерського проєкту «Пташки перемоги», партнером у бізнес-спільноті «Board». Відкрита зустріч для проєкту «Книга змін»  відбулась у Sense Hub Lviv. 

Ігорю Степановичу, розкажіть, хто ви, чим зараз займаєтеся?

Ось про себе коротенько. Ігор Дулин, мережа пекарень «Ваш Лаваш». На сьогодні у нас 46 пекарень по всій Україні, від Берегове до Сум. 

Чим ми відрізняємося від інших пекарень? Ми єдина мережа натуральної випічки в Україні. 

Ми не даємо у випічку нічого крім тіста, м’яса, сиру, спецій, приправ. У нас немає заморозок. Щоб ви розуміли, заморозка – це онкологія, і 95% пекарень в Україні працює із замороженим тістом. 

У вас ще колись були магазини фермерських продуктів. Тобто вся ваша діяльність просякнута темою екологічності. 

Вона йде все моє життя. Я ніколи не заробляв на горілці, сигаретах і чомусь такому, що шкодить здоров’ю, тому що я є клієнтом всіх своїх бізнесів. У мене є магазинчик Columbia тут в центрі. Я займаюсь спортом, ходжу в гори.

Ще один бізнес є «Будівельна гуртівня», і ще є ресторан грузинської кухні «Гранат», дуже класний. 

Голова ГО «Добро.Дій» – 10 років ми висаджуємо дерева, більше 2 мільйонів дерев висаджено, були співавторами рекорду світу та авторами рекорду України з висадження дерев.  

Маємо багато гарних екоінціатив, вистелили парк «Віра» біля Новояворівська, ведмежий притулок «Домажир» – ведмедикам садили горіхи, малину, плюс очищення річок, сміття. Робимо цікаві ініціативи, причому ми ще не залучили ні одного гранта. 

А в центрі дерева то ваші? Іменні. 

Так, проспект Шевченка, проспект Свободи – це наша ініціатива. Нам вдалося переконати Андрія Івановича. Це було дуже нелегко. 

А є дерево імені Андрія Івановича?

Нема, як нема імені Дулина. Була людина з донатом 100 чи 200 тисяч на дрони – для нього це було щось таке «вау». 

На крайнім аукціоні, який ми робили для «Пташки перемоги» у Підгорецькому замку, це було щось нереальне просто – сума 8 мільйонів зібрана – це більше, ніж ми зібрали на річному аукціоні в «Цитаделі». 

Друга потужна історія – власник ТОВ «Скіфи» придбав іменне дерево в центрі Львова на проспекті Шевченко за 1,5 мільйони гривень. 

«Greening of the Planet» – це історія світової висадки дерев, ми приєдналися до цієї ініціативи позаминулого року для того, щоб показати об’єднання в еко-ініціативах. 

«Автомобілі свободи» – цей проєкт почався буквально в перші дні війни. Є така історія як «війна Тойот». Чад знаходиться біля Лівії. Велика нафтова Лівія напала на маленький Чад, і Чад цю війну виграв. Історія України та Росії, тільки в набагато зменшеному масштабі.  

Чад – це колонія Франції, маленька країна. А Лівія – це величезна диктаторська нафтова країна з купою техніки, зброї. І нападає Лівія на Чад. І Франція дає 400 пікапів Toyota. І обладнує їх ППО, кулеметами, дає зброю, і Чад цю війну виграє. За рахунок тих 400 пікапів. 

Я маю можливість добре спілкуватися з нашим головою обласної військової адміністрації, Максимом Зіновійовичем Козицьким. На другий день війни я був у Максима Зіновійовича в кабінеті й кажу: «Максим Зіновійович, є така історія, ми можемо виграти війну у Росії». 

Ми почали проєкт в березні 2022 і завершили в кінці січня 2023. Ми відправили тисячу автомобілів на фронт. 80-90% з них були пікапи. 

Ще треба тисячу.  

Але зараз питання в тому, що пікапи є, тому що Америка на пікапи дає гроші, а на дрони – ні. Тому що дрон – це зброя, яка вбиває. 

Так само Європа, вони там всі дуже сильно гуманні. Навіть зараз ми робили аукціон в Варшаві, то ми розказували всім, що це буде йти на дрони для розмінування, чи дрони для евакуації поранених, щоб не говорити, що ми збираємо на зброю. 

Вони глибоко стурбовані. А ми мусимо робити так, щоб цю війну виграти. Власне тому, після закінчення проєкту «1000 автомобілів свободи», ми розпочали проєкт «Пташки перемоги» 31 березня. Проєкту рік і два місяці, і за цей час ми відправили на першу лінію майже 8000 дронів. Орієнтовно 165 мільйонів гривень ми залучили в проєкт без копійки державного фінансування. 

Це буде постійно діючий проєкт, чи є якась межа? 

До перемоги. 

Другий засновник цього проєкту – наш колишній воєнком Олександр Тіщенко, львів’янин, військовий, близький друг Валерія Федоровича Залужного, вони разом навчались в Одеській військовій академії. От власне, генерал підтримує наш проєкт.  

Якщо є можливість, зараз коли йде війна, присвятити себе війні та зробити вклад в цю унікальну історію, якої в житті у мене більше не буде, я це вирішив зробити. Я вам скажу більше, якщо на початку повномасштабного вторгнення всі були волонтерами і робили це щиро за покликом серця, то зараз залишилися волонтери-професіонали. Я маю можливість волонтерити, тому що у мене працює бізнес. Я на волонтерстві не заробляю. Але ті волонтери, які волонтерять, щось з цього мають. 

Наприклад, що це може бути?  

Може гроші, але я думаю, що, напевно, рідко. Ну, хіба, непорядні волонтери мають гроші, такі також є. 

Перше, це соціальний капітал. Особисто я що маю – це соціальний капітал. Ми робимо унікальну історію «Пташки перемоги». Я не знаю людини, яка би мені відмовила в чомусь для проєкту. Тобто, я спілкуюсь з більшою кількістю людей. Я здобуваю собі дуже крутий соціальний капітал. 

Друге, дуже класні знайомства. Де б я познайомився з головнокомандуючим ЗСУ Залужним? Де б я спілкувався з Сирським, Павлюком, Усиком? 

Ми забрали зараз з фільму «Довбуш» 38 предметів на лоти. Ніхто не має такого у світі. Зараз ми ще працюємо над тим, щоб забрати хоча б пару лотів з «20 днів в Маріуполі». 

Де б я познайомився з Гнатковським, головним героєм фільму «Довбуш», режисером, костюмерами? Де б я познайомився з головою Дніпровської військової адміністрації? 

Ще що дає мені волонтерська діяльність, це укріплення корпоративної культури і команди . Я точно знаю, що команда «Ваш Лаваш» збирає на дрони. Ми справедливо пишемо пости у Фейсбуці та Інстаграмі, що «Ваш Лаваш» є партнерами ініціативи «Пташки перемоги». Коли приходять влаштовуватися на роботу, HR розказує по-чесному людям. 

Це для людей важливо.

Зараз є дефіцит робочих кадрів. І коли людина влаштовується на роботу, її цікавить, чи цей бізнес є соціально відповідальним. Її цікавить, чи цей бізнес допомагає фронту. Бронювання для чоловіків також важливо. 

Тобто, цементування корпоративної культури і соціальна відповідальність мого бізнесу, як елемент корпоративної культури, також є важливою історією. Це дає команді відчуття місії. 

Повторюсь – контакти, зв’язки, друзі. Наш проєкт (аукціони та лоти) має право на випуск марки Валерія Федоровича Залужного. Такого права не має навіть «Укрпошта». Ми маємо право на друк марки Залужного і завдяки цій марці залучили на аукціонах десь 10 мільйонів гривень. Це про ексклюзивність. 

Ми провели на сьогоднішній день 32 благодійні аукціони, в тому числі за кордоном – Варшава, Барселона, Нью-Йорк, Прага, Валенсія – і залучили аукціонами вже майже 70 мільйонів гривень. Тобто з тих 165, які ми залучили загалом по проєкту, який ми робили без копійки державних коштів, 70, грубо кажучи, зароблені. 

Який був найдорожчий лот? 

За два мільйони ми продали журнал The Time з підписом Залужного на INSPIRA.

А за кордоном хто приходить на ці аукціони? Українці чи іноземці? 

По-різному. От у Польщі було 50/50, причому виставляли ікону Андрія Охоцького. Це дуже відомий художник, який створив ікони для Блінкена, Байдена, Дуди, Зеленського. Ми маємо з ним підписаний договір, Андрій дуже радо дає нам свої роботи на аукціон, тому що він розуміє куди йдуть ці гроші, є певна довіра.  

Взагалі, про довіру до проєкту «Пташки перемоги» я окремо вам розкажу. По-перше, проєкт реалізовується під патронатом начальника Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького. По-друге, зараз до нас долучився Макарій Дутка, настоятель Унівської лаври. Він зібрав вже два мільйони за півтора місяця, без адміністративного ресурсу. Каже, я вам довіряю, знаю вас давно, я бачу, що ви передаєте, бачу хлопців, які воюють, то я ходжу і жебрую, маю трошки зараз часу, то спілкуюсь з людьми. Я познайомив його з Хасаном, командиром 24 бригади.

Ви опікуєтесь тільки 24 бригадою? 

Ні, у нас є 12 бригад. Переважно це штурмовики, 77, 410-ий батальйон, ГУР, ССО, Ахіллес, піарні хлопці. Вони і піарні, і воюють добре.

Чим ми відрізняємось від інших проєктів? По-перше, ми самі заробляємо гроші на аукціонах і це велика робота. По-друге, ми безпосередньо доставляємо дрони на передову. У нашого проєкту потужні партнери: Квітка, Сомбра, Мурбест, Санпіт, Ольга Тесляк, та інші. Тобто, «Пташки перемоги» – це про об’єднання.  

«Сварга» – це взагалі класна історія про лот, про те як воно потім виростає, коли робиш хороші справи. Кейс «Сварги» – про те як з аукціону «Пташки перемоги» потрапити у спадщину ЮНЕСКО. Наталка Яриш запропонувала відродити традиції і зробити родову вишиванку для лоту. Ви купляєте вишиванку і «Сварга» посилає експедицію в місце, де ви народилися. І по вашому прізвищу роблять дослідження вашого роду, знаходять фотографії старі. Дуже багато фотографій старих вишиванок збереглося в церквах, архівах, музеях. Вони все це відкопують, ходять по старих людях, розпитують. А люди раді ділитися, особливо старше покоління.  

Ми продали два таких лоти по 200 тисяч – це 5 тисяч доларів і 24 дрони. Це багато. В умілих руках це десь 10 цілей. Грубо кажучи, 10 танків, якщо дати їх Хасану… 

Через певний період часу Наталя робить виставку «Сварги» в Пороховій вежі. Одну вишиванку купила дружина Віктора Чеха, СЕО Sombra, на Полтавщині. 

Одна з вишиванок виявилась настільки унікальною, що голова Городка подав її на спадщину ЮНЕСКО від імені Городоцької ТГ.

Це історія про те, що коли ти сієш і несеш добро, то потім пожинаєш плоди. Які маєте плани на майбутнє? 

План на майбутнє – це продати десятитисячні дрони, щоб закінчилась війна. Ми плануємо це на серпень-вересень. І далі повертатися в бізнес, робити якісь цікаві історії. Розвивати «Ваш Лаваш», заходити з ним за кордон. 

А може ставати мером Львова і робити зміни тут на місці? 

Не моя історія, політика занадто брудна і… 

Але хтось має її чистити? Для чого тоді ціна цієї війни? Щоб далі все так і було?  

Я вважаю, що ті хлопці, які повернуться із загостреним відчуттям справедливості, прийдуть і спитають, що ти робив, коли я лив кров? Мені здається, вони багато що будуть формувати, вирішувати. Розумієте, влада має боятися. Тобто у владі мають бути як чиновники, так і військові.  

Я не говорю, що всі військові мають йти до влади, але вони мають там бути для того, щоб не дати красти. Чиновник, який сидить і знає, що той військовий, який воював, має доступ до цифр, має доступ до інформації і може не дозволити йому непорядно поступити, він 15 разів подумає чи взяти хабаря…

Добре, давайте трошки повернемося до бізнесу. Коли ви починали бізнес, у вас були одні виклики. Які виклики стоять перед підприємцями зараз?

Зберегти людей. Я маю за честь бути партнером Ольги Йолтуховської з бізнес-спільноти «Board» з січня. І нам вдалося з Ольгою знайти дуже класну синергію, ми один одного дуже класно підсилюємо в бізнес-спільноті «Board». І вчора ввечері у нас був Василь Даниляк, віце-президент «ОККО».

Чому важливо запрошувати таких людей? Тому що Василь Даниляк створює концепції, а роботу всю робить його команда. Тобто, основне в бізнесі – це зберегти класних людей. Не дати їм виїхати. 

Це перше питання. І друге питання – це дати можливість вже працювати в бізнесі ветеранам. Ми вже переробляємо технологічні процеси, щоб могли працювати люди без ніг чи з однією ногою, наприклад. 

Тобто якісь легші умови робимо. Наприклад, стільці робимо барні. Робимо пів зміни, тому що людина без кінцівок швидко втомлюється. Тобто ми вже потихеньку ветеранів інтегруємо, висмикуємо. Чим швидше ми це зробимо, тим легше буде нам потім. Ми розуміємо, що ми це мусимо робити.

І третє питання, бізнес має бути сильним та соціально відповідальним. Ми розуміємо, що всі податки, які ми зараз платимо, йдуть на війну. Допомога заходу йде на пенсії, соціальні виплати, утримання апарату держави, і т.д. Українці воюють зараз за свої гроші. 

Отакі три задання. 

Які три фактори успіху ви можете назвати, які у свій час зробили вас?

Один – наполегливість. 

Просто йти до своєї мети?  

Нема вищої математики. Наполегливість. 

 

Як зрозуміти, що твій бізнес вже готовий до франчайзингу та масштабування? І що треба повторювати, а що не треба повторювати? 

Як зрозуміти, що бізнес готовий до масштабування – унікальність. Є щось унікальне, що відрізняє тебе від інших. Якщо ти будеш таким як всі, ти залазиш в “червоний океан”, і важко вигребти в “червоному океані”. 

Зараз є багато різних грантових програм. Теоретично, будь-який підприємець може взяти кілька грантів і відкрити «Ваш Лаваш», так? 

Так, може. Особливо, якщо військовий. Зараз військовим дають дуже класно гранти. Є певні умови для отримання гранту, частина коштів має бути своїх, наскільки я знаю.

Але чисто з міркувань практичних, ще ніхто ніколи на грантах не поїхав. 

В бізнесі що первинне: енергія чи гроші? 

Енергія. Енергію можна перетворити в гроші. Гроші в енергію – ні. 

Де брати ту енергію?  

Любити свою справу. Тут нема універсальної відповіді. Якщо питання в тому, де я беру, то мені подобається те, що я роблю. Плюс я вважаю, що бізнес має бути соціально відповідальним. Ти взяв, ти маєш віддати. Тоді є колообіг енергії в тілі, душі, бізнесі, і воно тоді працює. Бо якщо тільки береш, воно також працює, але немає цього руху, колообігу. 

Треба давати, ділитися знаннями, навичками…

Абсолютно. Саме з цієї причини я тут. 

Як бізнес-спільноти допомагають розвивати підприємство? Чи треба взагалі людям об’єднуватися? 

Я практична людина, тому я наведу два приклади. Перший, та ж сама «Сварга» до нас зайшла в спільноту «Board». Потім вона ділилася: «Я прийшла на зустріч, дивлюся – всі розвиваються, ніхто на місці не стоїть, ніби війни і не було… А відкрию я магазин у ТЦ Гулівер». 

Прийшла, надихнулася. 

Так! Хотіла тихенько щось собі вишивати десь там у Львові, на Театральній мати один салон. Дивлюся – всі газують. А я що? Я теж хочу. 

Навіть така мотивація працює. 

Другий приклад – Володимир Бояр, «Перші кулінарні курси». Можливо, це співпадіння, але через тиждень після того, як він зайшов у спільноту «Board», він підписав контракт на 5 тисяч обідів на день. 

Я не кажу, що це заслуга спільноти «Board», але так сталося, співпадіння може. Це говорить про те, що для людей не сильно важливо якийсь конкретний почути кейс. У наш час для людей дуже важливий обмін енергією, думками. Для людей важливо побачити, що світ не скис війною, та що всі не впали в депресію. Коли побув у депресії, ти приходиш в товариство, яке сміється, анекдоти травить. Все ж добре, все ж чудово, життя триває, що я буду нити. Так працює психологія.  

Взагалі сила українців у єднанні. 

Власне так воно і є, тому це одна з функцій бізнес-спільнот. 

Які цінності і переконання визначають сенс вашого життя? 

Мені подобаються слова Маргулана про те, що має бути гармонія між бізнесом і соціальним. Він говорить, що зранку він заробляє гроші, після обіду – бізнес, а вечір – це сім’я.  

От власне такі речі як «взяв-віддав» …

Баланс.

Так, без перекосів – не тільки гроші, не тільки спорт, не тільки подорожі, не тільки волонтерка. Має бути якийсь колообіг.

То у чому сенс вашого життя? 

Я не думаю про це. Колись ціллю життя було посадити 50 млн дерев. Я часто сміюсь, що я так хочу домовитись з Богом. 50 млн дерев – це дуже багато. Якщо сьогодні є два, то для того, щоб було 50 млн, то ще треба прожити 500 років. 

Що б ви порадили людям, які шукають чим зайнятися? Я знаю, що ви колись очолювали спільноту для молодих студентів, які мріяли стати підприємцями. Що молоді робити? 

Так, була така бізнес-школа. По-перше, знайдіть з кого робити франчайзинг. Знайдіть людину, на яку ви хочете бути схожим. У житті, в оточенні. Візьміть його і скопіюйте його успіх. 

Часто діти копіюють батьків. Поважають, наприклад, батька і хочуть стати як тато. Але не у всіх є тато, якого можна копіювати. І не у всіх є мама, яку можна копіювати. У когось є, в когось нема. Але точно у всіх є якийсь образ людини, наприклад, з телебачення. 

У мене є дуже класний кейс. Я коучу молодих підприємців. Зараз до мене поступив Олег Денисенко. Він син відомого художника, також Олега Денисенко, мого товариша. У нас восьма сесія, він отримав завдання попити каву з трьома успішними людьми. Він каже: «Дай мені контакти». 

Якщо я дам контакти, то який сенс виконання цього завдання? Сьогодні він зранку попив каву з Городечним. Без зв’язків, без контактів, без тата, без мами. Тобто він не може залучати близьких, рідних. Він має сам то зробити. 

Отже, перша порада – знайти, кого копіювати. Друга – це вчитися, читати розумні, правильні книжки, відвідувати різні тренінги і т.д. І третя, це собі просто постановити, що я хочу цього добитися. Наполегливість. Ви питали про три правила успіху. У мене воно одне – наполегливість. 

Що у вашому розумінні є свобода? Свобода країни, людей, думок. 

Ці три терміни дуже відрізняються, але є дещо, що їх всіх об’єднує. Свобода є базою для самовираження людини, країни, суспільства, групи людей, і т.д. 

Тобто, коли ти можеш собі дозволити бути вільним, ти зовсім на інших частотах співпрацюєш із цим світом. Коли ти вільний піти в церкву, в яку тебе кличе твоє серце, коли ти вільний піти поспілкуватися з людьми, з якими ти хочеш спілкуватися, коли вільний зайнятися улюбленим заняттям. 

І, можливо, зараз думка суперечлива буде, але свобода – це вибір, в тому числі зараз України. Ми вибрали не бути під ковпаком великого брата. Ми зараз боремося в основному за свободу вибору, свободу бути чи не бути. Дуже недобре, що ми цей вибір за свободу зробили зараз, а не в 1991 році. Кажуть, що незалежність нам впала даром, тому ми не сильно її цінуємо. Як правило, всі країни, які зараз успішні, боролись за незалежність. Що приходить легко, не завжди цінується, але це тема напевно іншої дискусії. Буду вам дякувати. Дякую кожному з вас, дякую Роксолані за запрошення. 

Дуже дякуємо, Ігорю Степановичу! 

Розмовляла Роксолана Токарська

Записала Світлана Романчук   

Фото з особистого архіву Ігоря Дулина