Як LEGO стало частиною освіти в Україні — інтерв’ю
з Оксаною Стоєцькою, засновницею шкіл INVENTOR
Людина, що впровадила LEGO в навчальний процес цілої країни. Саме завдяки їй сьогодні в кожній школі країни молодші класи мають освітні набори з всесвітньо відомих цеглинок. Новаторка в освіті, популяризаторка робототехніки для дітей, засновниця мережі STEM-шкіл INVENTOR — все це про Оксану Стоєцьку. Велику мрійницю і людину з великими цілями.
Вже понад 15 років у партнерстві з LEGO Education вона розвиває в Україні нову систему освіти, базовану на STEM-підході. Цей підхід об’єднує науку (Science), технології (Technology), інженерію (Engineering) та математику (Math) та створює для дітей навчання, яке є цікавим, захоплюючим, інноваційним, та разюче відрізняється від класичної системи освіти. Розмову з Оксаною Стоєцькою ми провели в рамках проекту “Книга Змін”, у парnнерстві з Sense Hub, і присвятили її саме мріям і сенсам.
— Розкажіть, будь ласка, коли і з чого почалась ваша історія з LEGO та робототехнікою?
— Ще з дитинства я для себе визначила, що треба зробити щось велике та значуще. Розуміла, що життя просто так не дається — у нього є призначення, як і у кожної людини, що приходить у цей світ. Не знаю, звідки ці думки були у дитини, але я дійсно зростала з ними.
Згодом відволіклась на школу, інститут, першу роботу в 16 років. Потім вийшла заміж, з’явилась перша та друга дитина… І десь в 30 років до мене повернулось бажання знайти те саме Призначення.
Діти підростали, — і перша іграшка, яку вони для себе обрали, це був конструктор LEGO. Я на той час працювала в готельному бізнесі, була дуже далека від освіти. Але спостерігала за своїми дітьми та помітила їх зацікавленість. Як вони запам’ятовували те, що роблять, як зосереджені на своїй справі й можуть концентрувати увагу. З іншими іграшками я такого не помічала, а ось з LEGO — це було занурення у дивовижний світ, де вони проявляють свої найкращі риси, та паралельно з цим йде виховання та розвиток.
Коли настав час сімейної відпустки, ми родиною поїхали в Данію, місто Біллунд — місто, де народилась компанія LEGO. Відвідали LEGO Inside Tour — це був неперевершений досвід для нашої сім’ї — шанувальників LEGO.
Програма включала 4 дні, які дозволяють вам відчути LEGO Group зсередини. Знайомство з дизайнерами та усіма розробниками серії LEGO. Знайомство з виробництвом цеглинок LEGO, тобто ти знаходишся на заводі де виготовляються всі елементи та деталі, спілкуєшся з людьми, які розробляють все від ідеї до пакування, занурюєшся у історію компанії LEGO, відвідуєш унікальний музей. Знайомство з LEGOLAND — на той час це був їх проєкт, і ми знайомились не з атракціонами, а з бек-офісом. О 5 ранку всі разом приходили в цей офіс та запускали LEGOLAND для відвідувачів.
Нам пощастило, бо саме в той час був ювілей — виповнилось 50 років цеглинці LEGO, і ми були запрошені на святковий вечір, де був власник компанії LEGO у третьому поколінні К’єлд Кірк Крістіансен, CEO компанії Йорген Віга Кнудсторпа, менеджери різних підрозділів та керівники.
А ось в останній день нашої екскурсії нам представили нові набори LEGO Education, які використовуються в освіті.
І в цю мить я зрозуміла: “Ось моє призначення. Я хочу цим займатись! І щоб освітні програми LEGO не просто було представлено в Україні, а щоб це було в кожній школі”. Це дивовижне відчуття, коли в одну мить ти розумієш, для чого ти народився і що ти хочеш від життя, яка в тебе мета.
Розумієш, що ти можеш дійсно втілити свою мрію, і для цього у тебе є все. І що ти готова це робити, попри те, що не знаєш, з чого починати. Коли ти підходиш до цього моменту — у тебе немає жодних сумнівів, що ти можеш це НЕ зробити.
З цього все і почалось. Ми приїхали в Київ. Я познайомилась з Анатолієм Кузьмінським — LEGO-наставником, на той час єдиним дистриб’ютором LEGO в Україні. LEGO Education була і його мрія також, він чекав людину, яка прийде і скаже, що хоче це розвивати — і дочекався мене. Вже на наступний рік я приїхала в офіс LEGO Education в Біллунді та на цей раз представляла себе, як людину, котра хоче розвивати напрямок LEGO Education в Україні. Вони послухали мою презентацію і сказали: “Так Україна це друга країна в Європі за своїм масштабом. Ми віримо, що у вас все вийде. Давайте починати”
— З ким ви працювали, вже була команда? Як шукали партнерів?
— На самому початку, коли готувала ту презентацію, команди ще не було. Моєю першою командою був мій чоловік. Він і досі залишається важливою людиною в нашій команді. А тоді почали з реєстрації компанії Пролего і формування нашої першої команди. І потім все пішло дивовижно і дуже швидко.
В плані партнерства, я вважаю, що це — ключова річ. Якщо ви з партнерами дивитесь в одну сторону, якщо знаєте, які у вас цілі, чого ви хочете, то дуже швидко можна досягати своїх результатів. І важливо не лише правильно обирати партнерів, щоб вам з ними пощастило, а й щоб ви були гарним партнером також. Це така дуже тісна взаємодія. Мені весь час везе на людей, я просто щасливчик у цьому плані. Можу сказати, всі люди, які зустрічаються, — з ними відбувається синергія
— Але ж буває так, що певні люди заходять на певний проміжок часу до вас в проєкт, виконують певну функцію — але світогляд у них трошки інший, ніж у вас. Як із ними складається? Як ви це партнерство юстуєте? Тому що в цілому ми ж всі віримо, що ця історія має бути довгострокова.
— Можливо, коли я тільки починала, були певні завищені очікування, що люди повинні всі бути якимись такими особливими. Зараз я так не вважаю. Я допускаю, що люди всі різні, в них можуть бути різні погляди. Головне, щоб цінності співпадали. Оце важливо. Я думаю, що можуть розрізнятися думки, і це нормально. І в нас це відбувається. Я дуже люблю, коли в нас є така жива дискусія.
В нас є традиція, яка не зупинилася навіть з початком війни — ми зустрічаємось щопонеділка з нашим офісом та щочетверга з керівницями шкіл, їх у нас зараз вже 10 в Києві. В нас така команда дівчат — всі дуже молоді, талановиті, амбіційні. І всі різні абсолютно! Якби всі були однакові, це було б не цікаво нікому. Але ми знаємо, що робимо одну справу і знаємо, чому всі разом зібралися. У нас все дуже чесно.
Коли ти вибираєш команду, ти ж її підбираєш за якимись характеристиками, якостями. Для мене важливі особисті цінності, професіоналізм, чесність, порядність. Я відчуваю людей, тому на співбесіді одразу розумію, це моя людина чи не моя, в нашу команду чи ні.
— Яка формула партнерства для вас є робочою?
— Ефективне партнерство — засноване на взаєморозумінні, взаємоповазі та чітко визначених цілях. Оптимальна формула включає в себе прозорість у комунікації, рівномірний розподіл відповідальностей та вигод, а також гнучкість у прийнятті рішень. Важливо, щоб обидві сторони були вмотивовані досягти спільного успіху та готові адаптуватися до змінних умов.
— Які приклади партнерських проєктів вас надихають?
— Надихають партнерські проєкти, які приносять значні соціальні зміни. Наприклад, співпраця навчальних закладів з ІТ-компаніями для створення освітніх програм, що підготовлюють студентів до реальних викликів сучасного робочого ринку. Також надихає співпраця між некомерційними організаціями та бізнесами для реалізації екологічних ініціатив або проєктів, спрямованих на підтримку молоді та їх профорієнтації.
Один з найбільш надихаючих освітніх проєктів у світі — це програма “Khan Academy”. Цей проєкт є прекрасним прикладом того, як інновації та технології можуть робити якісну освіту доступною для всіх, незалежно від їхнього місцеперебування чи фінансового стану. Вони також мають партнерські програми з різними школами. Ми, як школа, співпрацюємо з різними організаціями, розвиваємо STEM-освіту і робимо її більш доступною для українських дітей.
— У вас була ідея, у вас була ваша ціль. Як трансформувалася з роками ця історія: що пішло в бізнес, а що стало отою “корпоративно-соціальною відповідальністю”? Хоча я дуже проти цього терміну, мені здається, це має бути не показова “відповідальність”, а таке ядро, навколо якого все будується.
— В нас спочатку була ідея, щоб в кожній школі був набір Lego Education та навчання за сучасною методикою. А як ви знаєте, це вже в кожній школі є. З першого класу кожен першачок має шість цеглинок Lego. Моя мрія здійснилася.
Ми впровадили в Україні робототехніку. Наша ідея полягала в тому, щоб діти не просто конструювали цеглинками LEGO на уроках фізики, образотворчого мистецтва чи дизайну і технологій. А щоб діти програмували роботів, справжніх роботів, щоб вони мали можливість вже в ранньому віці визначатися зі своєю майбутньою професією.
Щоб підсилити рух робототехніків, ми організували Всеукраїнську Олімпіаду з робототехніки. Кожного року діти з усієї України беруть участь у STEM-Фестивалі Robotica . А потім приєднався ще один великий чемпіонат, FIRST LEGO League. Це найбільший STEM-чемпіонат у світі, який об’єднує понад 100 країн. І ми є організаторами в Україні. А ті команди, які перемагають, потім їдуть представляти Україну на всесвітньому чемпіонаті.
На Чемпіонаті FIRST LEGO League діти змагаються з темою сезону. Не один з одним, а з тією проблемою, яку вони вирішують. Вони пропонують свої ідеї — унікальні, неймовірні! І в цьому велика інновація і великий потужний інструмент, який запускає у дітей, розуміння, що вони можуть змінити цей світ. Це не просто про робототехніку, це не просто про фестивалі. Це про фундаментальні зміни, які відбуваються з дітьми, коли вони відчувають, що у свої 9–10 років їх проєкт перемагає на регіональних чемпіонатах, потім на всеукраїнських, і коли їх запрошують в громаду — вони цей проєкт реалізують у своїй громаді. Діти, яким 9 -10 років.
У нас є просто неймовірні приклади, які ви навіть собі не уявляєте. Мені іноді хочеться кричати на всю Україну: почуйте, що кажуть діти! Подивіться, що вони створюють! Якими думками, якими ідеями взагалі вони живуть, як вони хочуть змінити те, що відбувається в країні. І вони знають, як це зробити, розумієте? Вони не запитують дорослих, в них є своя сміливість і бажання втілити те, що вони хочуть.
— Вас драйвить можливість допомагати робити зміни? При тому, ви ж не берете відповідальність за кінцевий результат, але ви провокуєте фактично своїми проєктами зміни?
— Я б сказала, цими проєктами провокуються зміни у всьому світі. Тому що тема чемпіонату поширюється на весь світ, і діти всього світу її досліджують, і в кожній країні є свої особливості. І коли потім команди дітей збираються на світовому чемпіонаті, виявляється, що світ різний, але дуже багато в чому ми схожі. І діти це бачать, і це дуже сильно об’єднує.
Вони бачать що у нас багато спільного між собою. Звісно, у всіх є певні особливості, пов’язані з економікою, політикою, із тим, яка країна, яке вона має розташування на мапі — це все те, на що нам важко впливати. Але ми можемо вплинути на те, з якими ідеями прийти до людей, котрі дійсно можуть допомогти в їх реалізації.
Так, мене це дуже драйвить, тому що це драйвить дітей. І це дозволяє дітям розкрити себе, навчитися працювати в команді, навчитися доводити результат від ідеї до його завершення. Тому що кожен проєкт має своє завершення — прорахунок. Діти прораховують вартість проєкту, а ми їх навчаємо, як знаходити партнерів, як знаходити фінансування. Ми були перші, хто навчав дітей фандрейзингу.
— Вам було цікаво це робити, навчати фандрейзингу?
— Я скажу так, для мене це було особисте, я не люблю просити гроші. Тому це була така робота над собою. А коли я над собою попрацювала, то зрозуміла, що це нормально. Ідея, яка може бути поширена, яка дійсно класна, — вона має бути цікавою іншим людям. Якщо вона їм цікава, вони можуть долучатися, в тому числі й фінансово. І так ми пояснювали дітям.
Наші діти вміють свою ідею презентувати дуже якісно, дуже професійно, різними мовами, не тільки українською. Вони готуються і англійською мовою, і іншою, якщо відбірковий етап буде проходити в якійсь іншій країні, наприклад, в Італії. Вони знають, що це важливо, тому що їм це потрібно. А якщо їм потрібно, вони зроблять все для того, щоб в них вийшло. І це найкраща школа, я вважаю.
Це те, що робить їх підприємцями і людьми, які знають: щоб в тебе щось вийшло, треба докладати до цього певних зусиль, треба зібрати класну команду, іти до кінця. А потім святкувати результат.
Це також наша традиція — святкувати результат. Це обов’язково. А тих, у кого не виходить, ми навчаємо, щоб вони все одно долучалися до святкування. Тому що ми не завжди вміємо радіти успіхам іншого. А це також потрібно в житті — вміти радіти за когось, навіть коли в тебе не вийшло сьогодні.
— Розкажіть, як ви робили проєкт із Міністерством освіти? Як цеглинки LEGO потрапили в школи?
— З Міністерством освіти — це не проєкт, це історія про людей. У Анатолія Кузьмінського був керівник із ритейлу, Джон Унгерманд. Він 25 років присвятив роботі в компанії LEGO Group. Він з тих людей, які жили місією і цінностями компанії, і в нього додалась ще одна цінність — любов до України. І він той, хто розпочав LEGO Foundation в Україні.
Саме він почав спілкуватися з Міністерством Освіти, щоб підписати меморандум. Перший меморандум був підписаний у 2010 році саме із нашою компанією і з LEGO Foundation. На зустрічі була я, Джон Унгерманд, заступник міністра освіти. Домовились про перші поставки наборів у 10 шкіл і 10 дитячих садочків. Я просто обрала ті заклади освіти, де була знайома з директорами, бо знала, що треба давати тільки в ті руки, де це буде застосовано. Не покладено у шафу (ми знали такі випадки!), а буде використовуватися під час навчання. От з цих 10 шкіл і 10 дитячих садочків почався проєкт LEGO Foundation.
Зараз цей напрямок вже є в педагогічних університетах — наших вчителів навчають конструюванню, навчанню через гру. Не тільки використовуючи цеглинки LEGO, а взагалі цій технології. Зараз ті, хто навчається і в училищах, і в університетах, вже з другого курсу ці знання отримують і можуть доносити до дітей.
— І від початку до цього моменту минуло 15 років? Довгий шлях.
— Шлях дуже довгий. Але ж цікавий.
— І дуже цікаво, що в таких проєктах завжди з’являється отой “містер Джон”, який стане зв’язною ланкою, щоб все запрацювало і закрутилося. Але я повернуся ще раз: тобто, не було ніякої корпоративно-соціальної відповідальності на початку, був просто інтерес?
— Я ніколи не називаю це “корпоративно-соціальна відповідальність”. Є особиста відповідальність перед тією справою, яку ти робиш, перед людьми, які у твоїй компанії. Їм треба пояснити, треба показати кінцеву ціль, чого ми хочемо досягнути, коли ми будь-який проєкт починаємо. І коли вони вірять — тоді вони з відкритим серцем, починають втілювати це в життя. І це дуже круто, коли у тебе така команда — що б ти не сказала, вони кажуть: «Так, ми готові»
— Але ж є і ті, хто говорить “ні”?
— Тих хто говорить ні, на сьогодні в мене немає. Тому що я їм чесно кажу: “Якщо ви відчуваєте, що це не ваше життя, не те, що вас захоплює — згадайте, що життя у вас всього одне. У вас їх немає десять, це не комп’ютерна гра, де ви можете пройти цю місію, а потім розпочинати ще одну. Тому в цьому житті треба займатися тим, що тебе захоплює. Який сенс робити те, до чого в тебе не лежить душа? Треба шукати”
Я і дітям завжди кажу: шукайте себе. Знайдіть свою улюблену справу. І це не має значення, чи це буде ваша компанія, чи ви будете приєднані до якоїсь ідеї, буде вона велика, чи маленька. Важливо, як ви будете себе в цьому відчувати. Тому що коли ти на своєму місці, в тебе все виходить. А якщо навіть на якомусь етапі не виходить, воно потім розкривається і все одно ти отримуєш від цього задоволення.
— Я розумію, що у вас є багато цілей завжди. Яка зараз мета?
— Зараз війна. І в мене на кожен день єдина мета, і вона не змінюється: це можливість надавати освітні послуги дітям, які до нас ходять з великим задоволенням.
Ми створюємо атмосферу, яка впливає не тільки на дітей, а й на батьків. Це моя місія сьогодні, місія нашої компанії. Створити всі умови для того, щоби діти відчували себе максимально щасливими, наскільки це можливо. І щоб вони ще й навчалися під час цього всього.
Для моєї команди, яка для цього робить абсолютно все, віддається на максимум, я хочу, щоб вони відчували віддачу від цього. Щоб ті посмішки, які вони бачать на обличчях дітей, щоб ті подяки, які вони чують від батьків, придавали їм сили. Щоб це було їх місце сили — не просто робота сьогодні, а щоб вони приходили і знали, що це їх місце сили.
Сьогодні я не хочу планувати щось на 10 років. Ми плануємо на тиждень, ми плануємо на місяць, ми плануємо разом зустріти перемогу — це точно. А далі життя покаже. Треба жити сьогодні, і максимально вкладатися в цей день. Прокидатися і казати собі, що отримуємо від цього дня стільки, скільки він може максимум нам дати. А це залежить від того, як ти вкладаєшся в це.
Треба надихати людей — і тоді люди будуть надихати тебе, і один одного, і весь проєкт, і все, що тебе оточує. Чи бувають там інші настрої? Звісно, бувають. Ми ж знаємо, що життя не буває в одному кольорі. І ми про це проговорюємо один одному, що сьогодні не наш день.
— Кому належать права на ті роботи, ті проєкти, які розробляють діти?
— Ми навчаємо дітей поняттю авторського права. Розповідаємо, які юридичні процедури необхідно їм пройти, якщо вони хочуть зареєструвати своє авторське право. У нас є компанія, яка допомагає розібратися з цим.
Коли діти приїжджають, наприклад, на всесвітню олімпіаду з робототехніки. Вони зробили свою конструкцію робота, абсолютно унікальну. Унікальна програма, унікальна конструкція. І для них дуже важливо, щоб не було ніяких повторень.
Тому, на Всесвітніх змаганнях роботів, на попередніх прогонах, які відбуваються напередодні, учасники накривають свої моделі пакетами чи чимось іншим, щоб ніхто не побачив особливості конструкції. Тому що є ціла ніч попереду, і ті, хто розбирається (а серед учасників — такі діти, що вони всі там розбираються) можуть повторити один в один. Їм не потрібна інструкція, їх око настільки вже розуміє склад і поєднання всіх елементів.
Я тому і кажу про розвиток. Ви навіть не уявляєте, які процеси відбуваються всередині дитини, коли вона починає конструювати. Вона починає розуміти оці всі тонкості поєднання різних деталей, шестерней і всього іншого. І коли вони бачать — вони можуть за ніч повністю перебудувати свою конструкцію і зробити щось схоже на конструкцію свого суперника. Тому суперники закривають свою модель — і тільки в день змагань ми бачимо реально всі інженерні розробки команд з усього світу.
І тоді починається просто неймовірний момент навчання! Коли діти, без пояснень своїх тренерів, бачать переваги тої чи іншої конструкції. Вони хочуть дізнатися, як суперник зробив цю програму, що він запрограмував. І цей інтерес, який відбувається під час змагань, це найсильніша мотивація дітей до навчання.
Тому, авторське право — вони знають, що це таке, вони про це думають, ми про це їм нагадуємо. Але, знову ж таки, прогрес відбувається тоді, коли вони можуть навчатися один у одного. А це відбувається під час змагань, під час того, коли вони щось роблять не по інструкції, а під ті задачі, які ми перед ними постають.
— Як би ви сформулювали в кількох словах цінності, які закладені в вашій діяльності?
- Навчання і розвиток: Важливість навчання і постійного розвитку, як для себе, так і для своїх колег, учнів.
- Впровадження нових методів навчання: Бажання вдосконалювати існуючі методи та допомагати учням набувати знання більш ефективно.
- Виховання і розвиток учнів: Допомога учням розвивати навички, навчатися критичному мисленню, роботі в команді, емоційній і соціальній грамотності.
- Взаємодія і співпраця: Робота з колегами, батьками та іншими стейкхолдерами в освітньому процесі для досягнення спільних цілей.
- Підтримка і мотивація: Сприяння мотивації та підтримці команди компанії та учнів у досягненні їхнього потенціалу.
- Інновації та технології: Використання сучасних технологій і інноваційних методів для покращення освітнього процесу.
- Результати та досягнення: Вимірювання успіхів нашої команди, наших учнів та прагнення досягати значних результатів.
— Що для вас віддавати?
— Для мене віддавати — це процес обміну, який включає в себе поділ знань, ресурсів, часу, а також емоційного та інтелектуального вкладу. Це також означає підтримку та надання необхідної допомоги для розвитку. В освітньому бізнесі, це виявляється через створення якісного навчального контенту, організацію освітніх заходів, надання можливостей для практичного застосування знань. У більш широкому сенсі, віддавати — це спосіб ділитися своїм досвідом, мудрістю та цінностями з іншими, щоб сприяти їх росту та розвитку.
— Чи відчуваєте правдивість фрази “Що віддав — то твоє”?
— Я вважаю, що ця фраза відображає дуже важливий принцип у бізнесі та особистому житті. Вона говорить про важливість вкладу і віддачі, про те, що коли ми щось віддаємо — чи то знання, час, ресурси чи допомогу ми часто отримуємо позитивні емоції, встановлюються інші стосунки між людьми. Все це сприяє загальному розвитку та взаємодопомозі.
