“Я хочу змінити спортивну філософію в країні” — інтерв’ю з засновником SvoiArena Юрієм Верховодом

SvoiArena добре знають кияни, які цікавляться баскетболом. Дві великі баскетбольні зали сім днів на тиждень приймають професійні та любительські команди баскетболістів, які приїжджають на тренування з усіх районів Києва. В столиці, де баскетбольних майданчиків закритого типу і так обмаль, Арена вигідно вирізняється на тлі занедбаних комунальних закладів. Але не сучасний ремонт робить SvoiArena особливим, а новий за мірками української спортивної культури підхід до виховання майбутніх зірок баскетболу.

У 2020 році SvoiArena почався з ідеї змінити філософію виховання спортсменів. Син Юрія Верховода — засновника та власника SvoiArena, а в минулому успішного підприємця, що працював у рекламній ніші, — в той час відвідував заняття баскетболом в одному зі столичних клубів. З часів, коли сам Юрій в студентські роки займався баскетболом, змінилося небагато — зали не оновлювалися, діти займалися в приміщеннях з поганим кондиціонуванням, роздягальні та душові були в кричущому стані. Це наслідок того, що на комунальні спортивні заклади не вистачало ні часу, ні бюджету міської влади. Проте, в спадок від радянського союзу дісталися не лише приміщення, але й манера роботи з дітьми: груба, дуже вимоглива і абсолютно нетолерантна до помилок.

— Мені не подобався підхід до тренувального процесу, ставлення тренерів до дітей і комунікація з ними як така. З моїм сином і такими ж дітьми, як він, працювали за «радянським підходом», коли будь-яка помилка карається. На мою думку, такий підхід зводить до мінімуму творчу складову, а це має вплив і на те, як діти грають, і на те, яких результатів досягають. Цей ефект дуже виразний на рівні збірних: на світовій баскетбольній арені українська збірна непомітна, хоча наші спортсмени точно можуть більше.

— І почали з того, що відкрили зал?

— Для того, щоб налагодити процес навчання і тренування, спочатку треба забезпечити базові умови. Не може бути ефективного тренування в залі з температурою 10 С, або зі слизьким паркетом. Коли я побачив, в яких жахливих умовах живуть і тренуються молодіжні збірні, найкращі діти-баскетболісти, зрозумів що треба спробувати щось змінити. Так співпало, що у мене якраз було приміщення, придбане ще у 2019 році, яке могло б стати залом. Так з’явилася SvoiArena.

— А на якому етапі виник клуб Spirit?

— Сучасний зал для тренувань вирішував першу задачу — створити максимально якісну та ефективну спортивну інфраструктуру. Ми ще й досі відточуємо нюанси, але коли зал повноцінно запрацював, можна було переходити до другої задачі — відкривати клуб з якісно новим підходом до тренування. Поки тренування в клубі Spirit платні, але ми очікуємо, що в наступному році (2024 — ред.) КМД ініціюють проєкт, за яким ДЮШОРи (дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву — ред.) приєднають до спортивних клубів, і останні зможуть отримувати фінансування з бюджету. Це для нас відкриває додаткові можливості навчити більшу кількість дітей.

Моя місія в цьому проекті — створення оптимальних умов для гармонійного розвитку дітей і дорослих через гру, шляхом створення сучасної спортивної інфраструктури та інклюзивної і асертивної спортивної філософії.

— Зараз взагалі жодних державних субвенцій немає?

— Ні. Але SvoiArena приносить прибуток. Розумієте, кожен проєкт має бути прибутковим. Бо якщо він чисто соціальний, то існує рівно доти, допоки тобі цікаво. А щоб проєкт був довгостроковим, він повинен приносити прибуток. Тому коли тільки починав SvoiArena, ставив за мету, щоб це був саме бізнес з великою соціальною складовою, щоб це була довгострокова історія, яка може масштабуватися.

— Про вас кажуть, що ви зробили революцію. Розкажіть про це

— Спортивний зал, як проєкт, може бути цікавим тільки тоді, коли поточні витрати мінімізовані. Найбільша проблема всіх залів в тому, що вони дуже затратні. Я при будівництві SvoiArena робив ставку на енергоефективність. Завдяки цьому ми недорогі порівняно з іншими: в SvoiArena затрати на опалення в місяць складають 100 тис. грн, тоді як в інших залах 500–600 тис. грн.

— Продовжуючи тему соціальної складової, що ще ви робите?

— Ми відкрили зал для тренування людей, які пересуваються на візках. Другий наш зал повністю інклюзивний: там є спеціальні спуски для візків, роздягальні та вбиральні спроєктовані так, щоб відповідати потребам людей з інвалідністю. Таких залів дуже мало в Києві, а потреба у них особливо велика. Ще у 2019 році, як тільки SvoiArena відкрився, ми одразу надали Мінветеранів зали для проведення тренувань та змагань. Також зараз маємо домовленості з такими фондами як “Повернись живим” та “Invictus”, в наших залах тренуються їхні підопічні-військові.

— Як у вашому клубі працюють з дітьми?

— Я використовую асертивний підхід до дітей. Загалом SvoiArena та клуб Spirit створювалися з метою змінити спортивну філософію в країні. Перейти від радянщини в усіх видах спорту до сучасного підходу, де стимулюється творчість і помилки є основою для росту, а не для покарання. Говорячи термінами спіральної динаміки, цікаво дітей розвивати до жовтого рівня, щоб вони могли бути творчими в спорті, могли брати на себе відповідальність. Наявність таких рис прямо корелює з результатами: якщо тобі не дозволено помилятися в молодому віці, то в дорослому ти нічого не будеш робити. А якщо дозволено, і ти будеш творчо переосмислювати помилки, будеш зростати до нового рівня.

— Ви сказали, що самі використовуєте асертивний підхід в роботі з дітьми. Йдеться про ваших синів?

— Про дітей, яких я треную як тренер клубу Spirit. Я почав тренувати сам, бо зараз неможливо знайти тренерів, які б відповідали моїй філософії тренування. Я вже три роки на різних спортивних конференціях кричу про те, що у нас тотальна радянська система в спорті. Буває, підходять тренери та зізнаються, що усвідомлюють, що не треба кричати на дітей. Але вони все одно сповідують застарілий підхід. Ми ж в Spirit орієнтуємося на американський баскетбол. В США давно відійшли від жорсткого виховання, там навпаки розвивається толерування помилок, ніхто не кричить, діти отримують задоволення від тренувань.

Я хочу показати на своєму прикладі, що така модель ефективніша. Але треба хоча б 5–6 років, щоб ми виростили дітей, які стануть чемпіонами України чи будуть грати в Євролізі. І тоді, коли нова модель роботи з дітьми дасть результат, у нас будуть з’являтися послідовники. А поки я залучаю своїх підопічних з дорослої групи до роботи з дітьми.

— До Арени ви відкрили кілька бізнесів, як думаєте, чому зал і спортивний клуб стався зараз?

— Тому що зараз цікаво робити те, від чого драйвить. А перші 10–15 років було цікаво заробити гроші. Коли це врешті сталася, я вже знав, що має бути перехід до проєкту, який крім грошей приноситиме ще внутрішнє задоволення і буде підпорядкований глобальнішій, ніж заробіток, меті. Я багато цікавився управлінськими теоріями та психологією, і на якомусь етапі усвідомив, що розумію, як працювати з дітьми і як їх розвивати. А ще, що є певний багаж знань, які можна було б реалізувати через спорт і дітей.

— Поділіться планами щодо розвитку SvoiArena та Spirit

— Що до клубу, то ми плануємо офіційно виставляти дітей на змагання. Також є плани співпраці з державою. У нас кількість дітей постійно зростає, бо майже ніхто не йде, а нові діти приходять. Поки тренування оплачують батьки, та якщо буде фінансування від держави — зможемо навчити ще більшу кількість дітей. Тут постає питання масштабування. Ще до війни були плани відкритися в усіх містах-мільйонниках. Бізнес-модель спортклубу потребує кількох років, щоб виявити всі нюанси та все відшліфувати, і тільки тоді можна створювати мережу. І тоді мрія змінити спортивну філософію в країні стане реальністю.

(Інтерв’ю підготувала Ірина Мельник, фото — Макс Королевич)